СТІНОПРОБИВНИ́Й, а́, е́. Признач. для руйнування стін (у 3 знач.). Застосовували [слов’яни] при облозі міст стінопробивні тарани, каменеметальні машини, приставні драбини (Іст. СРСР, І, 1957, 27).

Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980. — Т. 9. — С. 717.