СТІЛЬНИ́ЦЯ, і, ж.
1. Верхня дошка, кришка стола. Мамай посунув на середину столу гарячий казан, що від нього аж дубова стільниця ввігнулась (Ільч., Козацьк. роду.., 1958, 428); Білявий.. гримав кулаком об стільницю так, що аж посуд брязкотів (Коз., Блискавка, 1962, 8); * У порівн. З.. вежі відкривається чудовий краєвид з гладенькими, як стільниця, рівнинами, косогорами, балками (Добр., Тече річка.., 1961, 11); // Верхня дошка високої селянської скрині. Накриті [скрині-столи] довгою, товстою столовою плитою — стільницею, не прикріпленою до коробки (Нариси з іст. укр.. мист., 1969, 73).
2. Дошка, на якій місять тісто, січуть м’ясо і т. ін.; кухонна дошка. Я.. повироблювала котлети та порозкладувала на стільниці (Н.-Лев., III, 1956, 263); Він бачив, як принесено мамі до ліжка стільницю, і вона помагала лагодити обід (Круш., Буденний хліб.., 1960, 143).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980. — Т. 9. — С. 715.