СТІЛЕ́ЦЬ, льця́, ч.

1. Вид меблів у вигляді короткої лави, перев. із спинкою, для сидіння однієї людини. Попід стінами стояли рядками дубові стільці з високими спинками (Н.-Лев., VII, 1966, 70); Пасажир з валізкою присів на стілець біля канапи і машинально дістав портсигар (Панч, Синів.., 1959, 5); Мічурін сидів на складаному стільці біля деревця (Довж., І, 1958, 474); Плетений стілець; Віденський стілець; // перен., розм. Посада, службове місце. — Щось дуже ти за свого стільця боїшся, — мовила Віра Андріївна (Мушк., Чорний хліб, 1960, 97).

∆ Електри́чний стіле́ць — знаряддя страти в США. Наснились мені березневої ночі Далекі моря, океани холодні.. І друзі, що в тюрмах сидять, як в безодні.. На їхню свободу вдягають вуздечку, А вже від свободи в тюрму недалечко. А там їх заводять у камери звичні І просять сідать на стільці електричні (Мал., Запов. джерело, 1959, 43).

◊ Да́ти стіле́ць (стільця́) кому — вдарити кого-небудь коліном. Біля школи вже гамірно й весело. Пропечені за літо школярі.. допитуються, чий батько швець, щоб якомусь необачному коліном дати стілець, і міряються силою (Стельмах, Щедрий вечір, 1967, 89); Не зна́ти, на яки́й стіле́ць сі́сти див. зна́ти; Підставля́ти (підста́вити) стіле́ць (стільця́) кому — чинити кому-небудь неприємності, перешкоджати в чомусь. — Наші пани.. догоджають батюшкам, хто вміє кільки слів цвенькнути по-польській [по-польському]. — Зате ж підставляють вони стільця тому, хто не годить їм! (Н.-Лев., І, 1956, 125); Сиді́ти на двох стільця́х (між двома́ стільця́ми) — намагатися поділити дві протилежні думки.

2. спец. Підставка під який-небудь механізм, інструмент, будову і т. ін. Звичайно перший вінець зрубу укладали на наріжні стільці — з дерева чи каміння — і цим.. захищали від швидкого загнивання (Дерев. зодч. Укр.., 1949, 56).

3. Те саме, що анало́й. Як одчитували молитви, то і вона мов гасла, так що як прийшлося обводити круг стільця, так вона вже і не змогла сама по собі йти (Кв.-Осн.. II. 1956, 354).

Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980. — Т. 9. — С. 713.

Стілець, льця, м.

1) Стулъ. з стільця зіпхнути. Спихнуть со службы. Ном. № 959. На дво́х стільцях сиді́ти. Двоедушничать. Ном. № 964.

2) Деревянные брусья, на которыхъ вѣтряная мельница стоитъ и поворачивается.

3) Ткацкій снарядъ для вязанія начиння, тоже, что и лавка 3. Двѣ раздвигающіяся на перепонці ножки, на каждой изъ нихъ вверху горизонтальная по́душка (шпуга), концы противоположныхъ подушо́к соединены шо́хтами, посрединѣ на подушках, параллельно шохтам лежитъ шкво́рень, проходящій сквозь двѣ кобилки, — трехугольныя дощечки, стоящія ребромъ и опирающіяся на шохти. Конст. у. Б. Г.

4) Родъ подставки изъ лежащаго на плоту бревна подъ рулевое весло, которое вращается на шипѣ, вдѣланномъ въ этотъ стілець. См. Керма. Шух. І. 181.

5) Мѣсто, на которое спускаются гуцульскими древорубами съ горъ срубленныя деревья и съ котораго ихъ свозятъ; столець вымощенъ бревнами, чтобы летящія съ горъ деревья не вбивались въ землю. Шух. І. 178, 179. Ум. Стільчик.

Словарь української мови: в 4-х тт. / За ред. Б. Грінченка. — К., 1907—1909. — Т. 4. — С. 206.

стіле́ць — предмет хатньої обстановки для сидіння, що заступив у новітні часи ослін або лавку; став символом посади, бюрократичної праці; звідси з стільця зіпхнути — зайняти чуже місце на службі; на двох стільцях сидіти — виконувати дві служби, прислуговувати одразу двом господарям.

Жайворонок В. В. Знаки української етнокультури: Словник-довідник. — К.: Довіра, 2006. — С. 580.