СТІ́ЙЧИК, а, ч., заст.

1. Вартовий. Замок охороняли стійчики.

2. Черговий десяцький при волосному правлінні; посильний. Писар написав о. Артемієві це все в офіціальній бумазі.. й одіслав через стійчика до о. благочинного (Н.-Лев., IV, 1956, 151).

Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980. — Т. 9. — С. 711.

Стійчик, ка, м.

1) Караульный, часовой. Тогді стійчики, що замку стерегли, і застукали їх оттут у лозах. ЗОЮР. І. 135.

2) Дежурный десятскій при волостномъ правленіи. Рк. Левиц.

Словарь української мови: в 4-х тт. / За ред. Б. Грінченка. — К., 1907—1909. — Т. 4. — С. 206.