СТІ́ЙКА, и, ж.

1. Те саме, що сто́йка. Богдан, як на килимі в фехтувальнім залі, взяв стійку (Ле, Хмельницький, І, 1957, 198); Собачка.. зробила на долоні прекрасну стійку, як справжній висококваліфікований гімнаст (Вишня, II, 1956, 322); Довга стійка для рушниць тьмяно виблискувала сталевими стволами (Тулуб, В степу.., 1964, 104).

2. заст. Варта. Ввійшли два парубійки, У брам змінившися од стійки (Котл., І, 1952, 222;) // Місце, де стоїть варта. Полювання на окупантів по всій Україні було на той час явище поширене. Трупи знаходили в полі, на вулиці, на стійках (Панч, І, 1956, 443).

3. Те саме, що сті́йбище 1. Місто й улиці стали схожі.. ніби на часову стійку для одпочинку якогось давнього народу, що прикочував звідкільсь (Н.-Лев., VII, 1966, 208).

Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980. — Т. 9. — С. 710.

Стійка, ки, ж.

1) Караулъ, часы. Котл. Ен. V. 44. Видно мого миленького в Козельці на стійці. Н. п.

2) Ведро, въ которомъ держатъ воду въ полѣ; оно имѣетъ дно и сверху, сквозь отверстіе котораго, при помощи воронки, наливаютъ въ ведро воду; чрезъ то-же отверстіе и пьютъ воду при помощи камышевой, бузинной и пр. трубочки. Вас. 205.

Словарь української мови: в 4-х тт. / За ред. Б. Грінченка. — К., 1907—1909. — Т. 4. — С. 205.