СТІ́ЙБИЩЕ, а, с.

1. Тимчасове поселення кочівників. Вдалині вночі ледве помітно блищали вогники — то були стійбища каракалпаків, і старий казах-провідник розповів Бутакову, що вони приїжджають сюди збирати ягоди (Тулуб, В степу.., 1964, 402); В сиву давнину біля цієї могили таборилися стійбища кочівників (Добр., Тече річка.., 1961, 11).

2. Селище осілих народностей Приамур’я та Сахаліну. До Радянської влади нівхів називали «угасаючим племенем». Від голоду і хвороб вимирали цілі стійбища (Веч. Київ, 16.I 1968, 4).

3. Місце відпочинку тварин і пастухів на пасовищі. За роки війни стійбище розруйнувалося, перетворилося в пустирище: кошари порозтягувано, землянки порозвалювались, тільки й зосталися купи глини та рештки плетених загорож (Гончар, II, 1959, 420); Одного.. невеселого весняного дня у той бік, де було оленярське стійбище, забрів ведмідь (Гжицький, Чорне озеро, 1961, 96).

Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980. — Т. 9. — С. 710.