СТЯБЛО́, а́, с., діал.
1. Дерев’яний ківш. Він повитягав з казана здоровим, як тарілка, ополоником зварену рибу і склав її в стябло, чи здоровий коряк, в котрому навіть держално було видовбане. Стябло було здорове, як ночви. Кухар зробив з юшки густий росіл, облив ним рибу.., поставив на стіл стябло з рибою, а потім насипав у миску юшки і накраяв хліба (Н.-Лев., II, 1956, 222).
2. Піднос, таця. Свіжа печеня, ковбаси, тетеря.., риба на стяблі, холодець із сули, начинений кендюх.. — всього тут було доволі (Добр., Очак. розмир, 1965, 426); Саїд Алі поставив піалу на стябло і, нічого не сказавши, встав з килима (Ле, Міжгір’я, 1953, 97).
3. Поміст, дошка в рибальському човні для складання сітей.
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980. — Т. 9. — С. 809.