СТУПНЯ́, і́, ж.

1. Нижня опорна частина ноги; стопа. Про колишню ще недавню недолугість нагадував тільки надто тонкий стан та тонкі, хоч і міцні, немов сталеві, ноги з вузькими довгими ступнями (Л. Укр., III, 1952, 664); Товста, туго заплетена коса Орисі непорушно лежала в спинному рівчаку, червону ситцеву блузку ворушив вітерець, вузенька боса ступня залишала на ріллі глибокі сліди (Тют., Вир, 1964, 13); Я ще пробував ступати запаленими ступнями, та змушений був спинитись (Сміл., Сашко, 1957, 152); // Нижня поверхня опорної частини ноги. Не підсадиш ти мене на грушу, Колючок не виймеш із ступні… (Забашта, Вибр., 1958, 26); // Відбиток ноги, залишений на поверхні чого-небудь. По горі Антон ішов розмашистим кроком,.. в ступнях, що чобітьми залишав на вологому снігу, виступала каламутна вода (Чорн., Потік.., 1956, 13); Шура намагалася вгадати серед цих численних слідів Юрасеву ступню (Гончар, І, 1954, 166).

◊ Ступні́ приросли́ до землі́ (до ка́меня, до мі́сця і т. ін.) див. прироста́ти.

2. діал. Хода. Не доходячи до лісу, почули вони жалібний скрип полозків об мерзлу дорогу, важку ступню кінську (Мирний, І, 1949, 226).

Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980. — Т. 9. — С. 807.