СТУ́ПКА, и, ж. Зменш. до сту́па 1. Коли б мені ступка та жорна, Коли б мені жінка моторна (Чуб., V, 1874, 481); // Невелика посудина для розтирання чого-небудь. [Тьотя Сима:] Якове Фомичу, голубе! Та невже у вас млинок є кав’ярний. Дайте, рідний, хоч на день, а то сил немає товкти [каву] в ступці (Коч., II, 1956, 430); Сало товчуть у ступці разом з часником, борошном, цибулею чи зеленню (Укр. страви, 1957, 88).

Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980. — Т. 9. — С. 807.

Ступка, ки, ж.

1) Ступка. Поли б мені ступка та жорна. Чуб. V. 485.

2) Слѣдъ ноги на землѣ. Скрізь ступки чоловічі; з Хими зняли чобіт примірять до того сліду, ставили той чобіт у ступку, і як раз прийшлось. Павлогр. у. (Залюб.).

2) Родъ дѣтск. игры. КС. 1887. VI. 459.

Словарь української мови: в 4-х тт. / За ред. Б. Грінченка. — К., 1907—1909. — Т. 4. — С. 223.