СТУПА́К, а́, ч., рідко.

1. розм. Загнутий верхній край лопати чи заступа, в який упираються ногою при копанні.

2. Кінь, що йде доброю ступою. Чує Петро — тупотять коні… Усе ближче, ближче. Розпізнає нешвидку ристь двох ступаків (П. Куліш, Вибр., 1969, 100).

3. розм. Вид грубого взуття. Тамара ледве йде у дерев’яних ступаках, не бачить перед собою нічого (Хижняк, Тамара, 1959, 192).

Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980. — Т. 9. — С. 805.

Ступак, ка, м.

1) Конная мельница.

2) Конь, хорошо идущій шагомъ. Чуб. II. 322. Чує Петро, — тупотять коні…. Роспізнає нешвидку ристь двох ступаків. К. ЧР. 150. Два бахмати, гривасті ступаки ішли під ними. К. МБ. XI. 143.

3) Перекладина въ лопатѣ или заступѣ для упора ноги при копаніи. Міусск. окр. Ум. Ступачо́к. Кінь-ступачок. Чуб. III. 183.

Словарь української мови: в 4-х тт. / За ред. Б. Грінченка. — К., 1907—1909. — Т. 4. — С. 222.