СТУКОТНЯ́, і́, ж., розм. Сильний стукіт. В лісах.. страшна стукотня (Котл., І, 1952, 271); — Цілий день біганина, вештання, стукотня! (Н.-Лев., І, 1956, 170); Христина побігла в двері, звідки чути було гомін і стукотню (Вас., III, 1960, 458).

Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980. — Т. 9. — С. 803.