СТУ́КАННЯ, я, с. Дія за знач. сту́кати і звуки, утворювані цією дією. Мене збудило сильне стукання до дверей (Фр., IV, 1950, 290), — Де ж оце у вражого сина ділись музики та танці? — спитав о. Хведор, не чуючи в третій кімнаті гаму й стукання закаблуками (Н.-Лев., І, 1956, 146); Самотній дідусь прислухається до стукання дощу (Рильський, Бабине літо, 1967, 54); Чути вибухи бомб, несамовите стукання зеніток (Перв., Дикий мед, 1963, 17); Вона підсувалась до нього, ніжно обіймала, схиляла йому на груди свою голову.. і, затаївши дух, слухала стукання його серця… (Досв., Гюлле, 1961, 81).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980. — Т. 9. — С. 801.