СТУ́КАЛКА, и, ж.

1. Дерев’яний прилад, яким стукає нічний вартовий. Ходить поміж рядами крамничок та рундуків дід-сторож, стукалкою порушує тишу, доки втомиться (Шиян, Баланда, 1957, 82).

2. карт. Вид азартної картярської гри. Вечорами в учительській, де я мусив жити, не маючи квартири,.. ріжуться в стукалку вибрані драбівські типи (Вас., Незібр. тв., 1941, 188).

3. Вид дитячої гри. В чого тільки за день не нагуляються вони:.. і в квача,.. і в пекаря, і в стукалки (Кол., Терен.., 1959, 9).

Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980. — Т. 9. — С. 801.