СТУЖА́ВІТИ, іє, док.
1. Стати твердим або твердішим (про розмоклу землю, глину і т. ін.); затвердіти. За ніч земля трохи стужавіла, і крокувалося по безмежному нічному полю легко і бадьоро (Збан., Доля, 1961, 55); Олекса стомлено хвиськає віником по чоботях. Але болото стужавіло, мовби поприкипало до них (Мушк., Серце.., 1962, 126).
2. перен. Стати серйозним, рішучим, непохитним. Уляна підвелася різко, лице стужавіло: — Не буде тобі мого прощення.. Геть з мого двору..! (Тют., Вир, 1964, 457).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980. — Т. 9. — С. 801.