СТУ́ГА¹, и, ж., діал. Плетений з лози та обліплений глиною козуб, в якому зберігають зерно, муку. Розумна жона, як стуга пшона (Номис, 1864, № 1406); // Козуб, сплетений із лубу.

СТУ́ГА², присл., діал. Тугіше. Та підтягай, малий джуро, та попруги стуга (Сл. Гр.).

Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980. — Т. 9. — С. 798.

Стуга, ги, ж.

1) Плетеная коробка изъ лозы, обмазанная глиной — для сохраненія зерна, муки. Розумна жона, як стуга пшона. Ном. № 1406.

2) Коробка изъ дуба. Виносе стужку з пирогами на місто. Лебед. у. Ум. Стужка, стужечка. Узяли стужку з калачами. К. ЧР. 282.

Стуга нар. Потуже. Да в’яжи, вража татарюго, да назад руки стуга. Грин. III. 590. Та підтягай, малий джуро, та попруги стуга. Мет. Ум. Стугенька.

Словарь української мови: в 4-х тт. / За ред. Б. Грінченка. — К., 1907—1909. — Т. 4. — С. 221.