СТРІ́ХА, и, ж.
1. Нижній край солом’яної покрівлі, який звисає над стіною. Дощ іде, як відром ілле [ллє], а з стріх біжить, як цівкою (Укр.. присл.., 1963, 235); У блакить з-під стріхи Ластівочка мила Пурхнула — знялась (Граб., І, 1959, 329); У великій хаті Чуплаків було тісно, а чорна стріха нависала на вікна і затуляла денне світло (Чорн., Визвол. земля, 1959, 16); * Образно. Цей високий темно-русявий юнак, з короткою.. шиєю, з шевченківськими очима, глибоко схованими під стріхами густих брів, був відомий своїм товаришам як сором’язлива, стримана, неговірка людина (Загреб., Європа 45, 1959, 4); * У порівн. На виду у діда старечий спокій, а проте — гострий огняний погляд, котрий прикривали, мов стріха, ..одстобурчені брови (Мирний, І, 1954, 165); // Покрівля будівлі (перев. солом’яна). Хати здебільшого були старі, чорні, з чорними ж, порослими мохом стріхами (Коцюб., І, 1955, 308); Ось його хата, біла, з теплою солом’яною стріхою, порослою зеленим оксамитовим мохом (Довж., І, 1958, 324); Солом’яні стріхи хат тонуть серед білого шумовиння садів (Вол., Сади.., 1950, 3).
2. перен. Приміщення для проживання; житло, оселя. Своя стріха — своя втіха (Укр.. присл.., 1963, 152); Ні розради, ні утіхи, ні весілля, ані свята! Рідної не знаю стріхи і не знаю мами, тата (У. Кравч., Вибр., 1958, 99).
◊ Під ба́тьковою (ба́тьківською) стрі́хою — у рідній хаті, у своїй сім’ї. Чудовий образ принесла вона в душі тоді під батькову стріху, і той образ раз у раз оживає в її уяві, й міниться, і грає барвами (Коцюб., І, 1955, 288); Свій вихід з-під батьківської стріхи.. Гаудентій досі вважає чудом (Фр., II, 1950, 139); Під одніє́ю стрі́хою — в одному приміщенні; Під чужо́ю стрі́хою — у чужій хаті. Дмитрик уперше в житті ночує під чужою стріхою, далеко від матері (Коцюб., І, 1955, 134).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980. — Т. 9. — С. 781.