СТРІМЧА́К, а́, ч. Прямовисна, стрімка скеля. На вузькім стрімчаку, немов орлине гніздо, повис отой замок, і на синьому небові далеко білів своїми зубчатими мурами, своїми бійницями-баштами (Стар., Облога.., 1961, 4); Розвідники завалюють печери, обходять прямовисні стрімчаки (Дор., Єдність, 1950, 54); Оазис займає майже два гектари серед мертвих скель. Високі стрімчаки захищають дерева від прямих сонячних променів (Рад. Укр., 17.III 1968, 1); // розм. Те, що гостро підноситься над рівнем, поверхнею чого-небудь. Вже майже всі стрімчаки [пороги Дніпра] занурились у воду (Рудь, Гомін.., 1959, 37).

Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980. — Т. 9. — С. 779.