СТРІЛЯ́ТИСЯ, я́юся, я́єшся, недок.

1. Стріляти в себе з метою самовбивства. Стріляється гітлерівське офіцерство у великих і малих оточеннях (Довж., І, 1958, 357); — Наш вихід у море був такий раптовий і несподіваний, що ніколи було ні про що думати, товаришу капітан,.. — пояснив Фрол Каблуков. — Я вже зібрався стрілятися, а тут знайшлася оця шлюпка (Кучер, Голод, 1961, 227).

2. з ким. і без додатка. Битися з противником, брати участь у поєдинку із застосуванням вогнепальної зброї. — Давай боротись або стрілятись на пістолях. Нехай мені ніхто не доказує, що я не справивсь із запорожцем Туром! (П. Куліш, Вибр., 1969, 107); — Поруновський хотів стрілятись за свою жінку з ловеласом Кочу. А знаєте, яка вийшла між ними дуель? (Н.-Лев., V, 1966, 143); Врешті його заспокоює думка, що пан Микола не схотів би стрілятися з ним (Коцюб., І, 1955, 408).

Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980. — Т. 9. — С. 777.