СТРІЛЧА́СТИЙ, а, е.

1. Який має вигляд, форму стріли (у 1 знач.), схожий на стрілу. Недалеко росли якісь незнайомі мені дерева з червонуватими стовбурами і вузьким, стрілчастим листям (Донч., II, 1956, 477); Богдана можна б назвати красивим: високий лоб, стрілчасті неширокі брови (Мушк., Чорний хліб, 1960, 17); На горі праворуч високо звелися стрілчасті шпилі Андріївської церкви (Цюпа, Вічний вогонь, 1960, 103); Стрілчасті лапи встановлюють на однакову глибину, що забезпечує рівномірність розпушування і загортання насіння (Хлібороб Укр., 4, 1965, 6).

2. Який має гострокутну форму. Сходи привели їх до другого залу. За вузькими стрілчастими вікнами сіріла ніч (Загреб., Європа 45, 1959, 335).

3. Який пустив стрілки (у 4 знач.); з товстими, великими і т. ін. стрілками. Дунай повертав праворуч і заслонявся високими стрілчастими очеретами (Смолич, І, 1958. 44).

Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980. — Т. 9. — С. 776.