СТРІЛО́К, лка́, ч., рідко. Те саме, що стріле́ць. У володінні цією зброєю [луком із стрілою] скіфи досягали особливої майстерності і славилися як неперевершені стрілки (Нариси стар. іст. УРСР, 1957, 143); Начальник французького гарнізону спішно відрядив взвод стрілків для наведення порядку (Смолич, V, 1959, 611).

Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980. — Т. 9. — С. 775.