СТРІЛЕ́ЦЬ, льця́, ч.
1. Той, хто стріляє, хто вміє стріляти. Червоні бійці — снайперські стрільці (Укр.. присл.., 1955, 399); Цар Аггей дуже любив полювання, і з нього був дуже добрий стрілець (Фр., IV, 1950, 141); Росли такі велетенські сосни, що стріла, пущена з лука найкращим стрільцем, не досягала їх вершини (Жур., Звич. турботи, 1960, 17); Здоровенний вовк промчав крізь цеп стрільців, хоча в нього одночасно вистрілили троє мисливців (Тулуб, В степу.., 1964, 218).
2. У Російській державі XVI-XVII ст. — воїн особливого постійного війська. Слідом за стрільцями у червоних кунтушах, з оголеними шаблями на плечі, йшли козаки-чигиринці (Рибак, Переясл. Рада, 1953, 57); Через слабість дворянського ополчення вже в XVI ст. було організоване військо стрільців (Іст. СРСР, І, 1956, 178); // В австро-угорській армії під час першої світової війни 1914-1918 рр. — воїн одного з військових підрозділів, створених 1914 р. австро-угорським урядом за допомогою українських буржуазних націоналістів; // Військовослужбовець піхотних військ. — Тут жодна міна не ляже марно. Наші стрільці можуть сміливо кидатись на перший пояс оборони… (Гончар, III, 1959, 85).
Ба́штовий стріле́ць — боєць на танку, в літаку, що стріляє з кулемета, або артилерист чи кулеметник на судні. Баштовий стрілець ахнув довгою чергою по вікнах будинку, коло якого мотались посильні (Ю. Янов., І, 1954, 53); Лати́ські стрільці́ — військові формування, створені з латишів у роки першої світової війни, які в 1917 р. перейшли на бік більшовиків. — Червоних латиських стрільців у нас, на Україні, згадують добрим словом, — похвалився Віктор (Автом., Коли розлуч. двоє, 1959, 475).
3. спорт. Спортсмен, який займається стрільбою як видом спорту. Наші лижні стрільці через сильні морози нинішньої зими виступали не так часто (Рад. Укр., 26.II 1969, 4).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980. — Т. 9. — С. 774.