СТРУ́ШУВАТИСЯ, уюся, уєшся, недок., СТРУСИ́ТИСЯ, струшу́ся, стру́сишся, док.

1. Обтрушуючи себе, очищатися від чого-небудь. — Та тут, як і надворі, ллє! — скрикнув він, струшуючись (Мирний, IV, 1955, 89); Михайло бадьоро вистрибнув із візка, струсився.. і попростував до хвіртки (Досв., Вибр., 1959, 159); // Трясучи тілом, очищатися від чого-небудь (про тварин). У присмерку беркут прилетів на своє звичне сідало і довго вовтузився, чистив дзьобом велетенське пір’я, струшувався і намагався зручніше усістися на ночівлю (Тулуб, В степу.., 1964, 152).

2. Дрижати, хитатися, коливатися, двигтіти від струсу. «Мирний» рипить усіма своїми зв’язками і наче стогне і здригається і, стрімко хитаючись, пірнає бугшпритом у воду і знову струшується, винирнувши з води (Довж., Зач. Десна, 1957, 399).

3. Відриватися й падати від струсу. В теплицях, де росли помідори, встановили свистки, що діяли від стисненого повітря. Внаслідок коливання повітря, викликаного свистком, пилок добре струшувався (Хлібороб Укр., 7, 1965, 46); Її ластів’яні щоки світилися приязню, на брові тремтіла стигла краплина. Вона переливалася невиразними боками, ось-ось струситься (Гуц., Скупана.., 1965, 250); * Образно. Літо стояло сухе, червневими ночами Ташань кипіла від зорепадів, а людям тільки дай на очі, кажуть: — Ото бомби кидають, не втримуються й зорі на небі — струшуються (Тют., Вир. 1964, 299).

4. Мимоволі робити різкі, судорожні рухи; здригатися. Христя мовчки виступала і раз по раз струшувалась (Мирний, III, 1954, 45).

Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980. — Т. 9. — С. 797.