СТРУНКОНО́ГИЙ, а, е, поет. З стрункими ногами. Сам він [Геракл] з богами безсмертними разом В щасті живе, струнконогу він Гебу дружиною має (Гомер, Одіссея, перекл. Б. Тена, 1963, 207); Дівчина грайливо оглянула себе, струнконогу (Гончар, Циклон, 1970, 152).

Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980. — Т. 9. — С. 794.