СТРУМІНЕ́ЦЬ, нця́, ч. Зменш.-пестл. до стру́мінь 1, 2. Він ваксував черевики, а Ярослав бавився струмінцем води з мідного крана (Мушк., День.., 1967, 7); З того часу як у школі з’явився Григорій Іванович, у шкільне життя влився ще один свіжий струмінець (Збан., Малин. дзвін, 1958, 294).

Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980. — Т. 9. — С. 791.