СТРУМЕНІ́ТИ, струмені́є і струмени́ть, недок.

1. Литися, текти струменем, вузенькою цівкою. Йому хотілося пити, він помітив поставленого на триніг шланга, з якого пружинистою цівкою струменіла на квітник вода (Мушк., День.., 1967, 34); Теплі сльози струменіли з очей, котились за вуха, змочували рудувату санаторну білизну (Збан., Сеспель, 1961, 74); Всі дихають гаряче, в кожухах жарко, у кожного піт.. струменить з лоба (Кучер, Трудна любов, 1960, 566); * Образно. Невпинно струменіє духовна снага народу (Рад. Укр., 11.IV 1967, 3).

2. перен. Випромінюватися, поширюватися в оточуючому просторі, проникати куди-небудь, перев. струменем або струменями (про світло, пахощі, звуки і т. ін.). Ріки текли молоком, струменіли скрізь нектаром ріки (Зеров, Вибр., 1966, 302); Було тихо, ніжно струменіло на землю місячне проміння (Збан., Малин. дзвін, 1958, 298); Корови лежали на дерев’яному помості,.. і від них струменіло тепло та ще запаморочливі домашні запахи сіна, молока і живності (Загреб., Європа 45, 1959, 425); На рушнику, на лаві, сіріла плеската перепічка, над нею струменів пар і осідав на старому, поцяткованому часом дзеркалі, що висіло на стіні (Мушк., Чорний хліб, 1960, 102).

Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980. — Т. 9. — С. 790.