СТРУКТУ́РА, и, ж.

1. Взаєморозміщення та взаємозв’язок складових частин цілого; будова. Багаторічні трави поліпшують структуру грунту, захищають його від ерозії (Хлібороб Укр., 8, 1968, 12); Радянська епоха внесла помітні зміни в усі сторони структури східнослов’янських літературних мов (Розв. мов соц. націй, 1967, 113); Різні структури сталі можна дістати термічною обробкою її (Метод. викл. фрез. спр., 1958, 170); Бувало й так, що дробовий набій мав наслідки цілком невідповідні своїй фізичній структурі й призначенню (Хотк., І, 1966, 85); Бутаков не просто креслив на карті контури берега та островів, він уважно вивчав їх геологічну структуру,.. спостерігав послідовність нашарувань різних порід (Тулуб, В степу.., 1964, 272).

2. Устрій, організація чого-небудь. Була затверджена нова структура комсомольських організацій у загонах (Шер., Молоді месники, 1949, 50); В резолюції делегати записали найголовніші завдання союзу, його платформу, структуру, визначили його політичну лінію (Кучер, Дорога.., 1958, 182).

Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980. — Т. 9. — С. 789.