СТРУГНУ́ТИ¹, ну́, не́ш, док., перех. і без додатка. Однокр. до струга́ти 1, 2. Матвій підвівся, навпомацки знайшов своє весло, стругнув держало дідовим ножем (Стельмах, Хліб.., 1959, 443); Капітан стругнув своїм ножиком паличку, лейтенант стиха насвистував, інші мовчали (Десняк, II, 1955, 409).

СТРУГНУ́ТИ², ну́, не́ш, док., розм.

1. неперех. Втекти, поїхати, побігти куди-небудь. Якби тільки то від мене залежало, то я б уже давно з Одеси стругнула в Болгарію (Л. Укр., V, 1956, 31).

2. перех. Те саме, що уда́рити 2. Як стругне його по пиці (Сл. Гр.).

3. перех. Зробити що-небудь несподіване, незвичайне. [Гострохвостий:] А яку я вам стругну сукню! З чистого шовку! (Н.-Лев., II, 1956, 500).

◊ Стругну́ти шту́ку — те саме, що Устругну́ти шту́ку (див. устругну́ти). Задній офіцер задумав стругнути ще кращу штуку й повернув коня на шаплики з дьогтем та на бублики (Н.-Лев., III, 1956, 155).

Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980. — Т. 9. — С. 789.

Стругнути, гну́, не́ш, гл.

1) Стругнуть.

2) Убѣжать, умчаться. Стругнула, де Еол живав. Котл. Ен.

3) Ударить. Як стругне його по пиці. Лохв. у.

4) Отпалить, выкинуть, отколоть штуку, колѣнце. Стругнув штуку! Оце так стругнув! Лохв. у.

Словарь української мови: в 4-х тт. / За ред. Б. Грінченка. — К., 1907—1909. — Т. 4. — С. 219.