СТРИ́МУВАНИЙ, а, е. Дієпр. пас. теп. і мин. ч. до стри́мувати. Під час зупинки на одній із станцій увагу його привернув гомін на пероні. «Я той, кого ждав світ! Я — месія!» чув вигуки якогось невідомого, що, стримуваний ад’ютантами, намагався прорватись до штабного вагона (Гончар, II, 1959, 380); Кімнату вщерть, здавалося, заповнив запах полиню і рівний, ледве стримуваний, козачий голос (Ле, Наливайко, 1957, 21); Хазяїна.. Олексій перестрів серед двору похмуро, з ледь стримуваним роздратуванням (Д. Бедзик, Підземні громи, 1971, 81); // у знач. прикм. Вона вся тремтіла — може, з холоду, а може, від стримуваного плачу (Гур., Друзі.., 1959, 22); Докії Григорівні подобався цей парубійко з лукавими очима, в яких виблискували іскорки стримуваного сміху (Донч., IV, 1957, 182).

Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980. — Т. 9. — С. 771.