СТРИ́ЖКА, и, ж.
1. Дія за знач. стри́гти 1 і стри́гтися 1. Там, в холодку і затишку, Взявши машинки до рук, Дружно беруться за стрижку [овець] Дід і Микола-онук (С. Ол., Вибр., 1959, 144); Софійка обернулася до чергової, що теж була тут. — Коли стрижка й лазня? — Стригтимуть сьогодні, а лазня — завтра (Сміл., Зустрічі, 1936, 77).
2. Спосіб, форма, зразок підстригання волосся. Петро був не тим, яким я побачив його вперше. Справді ж бо, він був умитий, пострижений. Стрижка, правда, своєрідна, так кожного з нас стригли в Петрові роки, під драбинку (Збан., Малин. дзвін, 1958, 165); Стрижка «під бокс» і спортивна сорочка з застіжкою «блискавка» робили його схожим на азартного молодого спортсмена (Гур.. Життя.., 1954, 9).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980. — Т. 9. — С. 769.