СТРИВО́ЖИТИСЯ, жуся, жишся, док. Відчути тривогу, неспокій; занепокоїтися, схвилюватися. За Дніпром усі стривожились, що князь Єремія оселяється над Сулою; усі думали, що він наведе ксьондзів та єзуїтів, заведе польське військо й силуватиме до унії й католицтва (Н.-Лев., VII, 1966, 20); В понеділок в обідню пору прийшла з відпусту Явдоха. Вона дуже стривожилась, не заставши в хаті ні дочки, ні її скрині (Коцюб., І, 1955, 54); Був певний [лісничий], що вона вже встигла дійти додому.. Дуже стривожився, коли дід Маврикій сказав йому, що Улянки ще не було (Донч., IV, 1957, 116).

Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980. — Т. 9. — С. 767.