СТРИБА́ЮЧИЙ, а, е.

1. Дієпр. акт. теп. ч. до стриба́ти 1, 3. На хвилину закляк [Іван], дивлячись на розгойданий, стрибаючий на воді човен з переляканими людьми (Коцюб., І, 1955, 386).

2. у знач. прикм. Який стрибає (у 1 знач.). Ходила вона маленькими швидкими кроками і через те робила враження маленької стрибаючої синички (Десняк, Опов., 1951, 110); // Який пересувається стрибаючи (про машини та механізми). Ведуться розробки крокуючих, бігаючих, стрибаючих та повзаючих машин (Наука.., 1, 1969, 14).

Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980. — Т. 9. — С. 765.