СТРЕМЛІ́ННЯ, я, с. Сильне бажання, непоборний потяг до здійснення чого-небудь; прагнення. — Всі мрії і всі почуття ми зілляли в одне єдине стремління — прагнення перемоги… (Гончар, III, 1959, 135); — Досвід керівної роботи в тебе є. А от чи є бажання, не знаю. А воно в твоїй роботі чи не основне. Буде бажання, буде стремління, і справа піде вперед (Мушк., Чорний хліб, 1960, 48); // перев. мн. Наміри, помисли, задуми. Мов крильми підносить душу Міць нових стремлінь, І бажаю правди світу, Праці і вражінь (У. Кравч., Вибр., 1958, 199); За багато років роботи в школі він добре вивчив дитячу душу. Знав, що стремління юних бувають такі непевні і мінливі, як погода ранньої весни (Цюпа, Вічний вогонь, 1960, 20); Словесник формує душу вихованця — його переконання, погляди, стремління, оптимістичну впевненість в своїх силах (Літ. Укр., 26.IX 1969, 2); * Образно. Землі я радість розумію, Стремління квітів знаю. Людей схвильовану надію І в осінь відчуваю (Гірник, Стартують.., 1963, 43).

Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980. — Т. 9. — С. 762.