СТРЕМЕ́ННИЙ, а, е.

1. Прикм. до стреме́но́ 1. Стременні ремені.

2. у знач. iм. стреме́нний, ного, ч., іст. Конюх-слуга, який доглядав за верховими кіньми свого господаря, а також супроводжував його під час полювання. Муцик, вирвавшись на двір, На голос гончих одізвався,.. Стременний думав, що то звір .., І з свори поспускав хортів (Котл., І, 1952, 181); Вершники легко скочили з коней і кинули поводи стременним (Рибак, Переясл. Рада, 1953, 128); // У Руській державі XVI-XVII ст. — слуга в боярина або придворний, який відав царськими чи князівськими верховими кіньми та супроводжував царя й князів на урочистих виїздах. Попереду з зв’язаними назад руками йшли Кобза й Остап. Вів їх на ланцюгах стременний князя пан Щука, найлютіший катюга з челядинців Єремії (Стор., І, 1957, 375).

Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980. — Т. 9. — С. 762.