СТРЕКОТА́ТИ, очу́, о́чеш і СТРЕКОТІ́ТИ, очу́, оти́ш, недок.

1. тільки 3 ос. Видавати стрекіт (про деяких комах, птахів та звірків). Степ навколо молочно-жовтий, мовчазний і таємничий. Тільки стрекочуть коники і цвіркуни, великі казахські цикади (Мас., Роман.., 1970, 204); Чорногуз в гнізді, задравши дзьоба вгору, над кладовищем стрекотав (Швець, Неспок. літо, 1959, 166); Якась невідома пташка.. стрекотіла у вишняку часто і радісно (Смолич, II, 1958, 83); Він пильно поглядав на траву, але вона не колихнулась, і тільки польові коники стрекотіли в ній (Гжицький, Чорне озеро, 1961, 167); На городі, серед картоплиння, заходилися два цвіркуни: то один сухо стрекотів, то другий, а то обидва сперечалися завзято (Гуц., Скупана.., 1965, 22); // Видавати звуки, схожі на стрекіт (про мотор, кулемет і т. ін.). Прогримів короткий бій, стрекотали автомати, бухали ручні гранати, кисло пахло димом розривів (Собко, Нам спокій.., 1959, 33); Жнива почались. Стрекочуть у полях лобогрійки (С. Ол., З книги життя, 1968, 115); По річці пливло багато човників, човнів, пароплавів.. Моторки стрекотіли, мабуть, вихвалялися, що вони моторніші за всіх (Ів., Вел. очі, 1956, 10); В районі йде масова косовиця трав. На полях з ранку до вечора стрекотять сінокосарки (Рад. Укр., 21.VІ 1961, 2).

2. перен., розм. Говорити швидко, багатослівно, безугавно. Дівчата в білих свитках стрекочуть, як сороки-білобоки проти місяця (Вас., І, 1959, 231); Іржали коні, мукали воли, стрекотали пащекуваті перекупки, що сновигали поміж возів (Добр., Очак. розмир, 1965, 44); — Вольдемар ще гімназистом був, коли я сюди [в Асканію] потрапила, — жваво стрекотіла Любаша (Гончар, Таврія, 1952, 326).

Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980. — Т. 9. — С. 761.