СТРАЩА́ТИ, а́ю, а́єш, недок., перех. і без додатка, розм. Те саме, що страха́ти. — Перестань та розкажи, що це з тобою? А то — піду… їй-богу, зараз піду!.. — допитувалась і разом стращала Христя (Мирний, III, 1954, 226); — Ні, не відбріхуйтесь! Я вам цього не подарую: одсидите на старість у холодній! — страща поганець… (Л. Янов., І, 1959, 87); [Пріська:] Вони [старшина] вже мене й холодною стращали (Кроп., І, 1958, 513).

Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980. — Т. 9. — С. 761.