СТРАШНУВА́ТИЙ, а, е. Трохи страшний (у 1, 2 знач.). — Ой Васильку, щось лихе в отих дуплавих вербах. І чому в кожнісінької верби неначе випечене якимсь вогнем серце? Що там коїлось? Вони мені і вдень, ті верби, страшнуваті (Довж., І, 1958, 86); Дівчина встигла оглянути його: хлопець трохи скидався на оту страшнувату скульптуру (Чаб., Катюша, 1960, 246); Відгорнув [шофер] з-над очей чорного циганського, аж страшнуватого чуба і натиснув на швидкість (Хор., Ковила, 1960, 5); Дівочим відчуттям вона ніби догадується, що робиться з хлопцем. Радісне й страшнувате.. захоплення пронизує все його тіло (Стельмах, II, 1962, 336); * У порівн. Місяць уже висів над степом золотавий, таємничий і наче страшнуватий на темному небі (Автом., Так народж. зорі, 1960, 225).

Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980. — Т. 9. — С. 760.