СТРАШИ́ТИСЯ, шу́ся, ши́шся, недок.
1. Відчувати страх перед ким-, чим-небудь, боятися когось, чогось; лякатися. Вона була вже матір’ю, чула, що щось коїться з нею, щось б’ється під її серцем… Боялась вона того, страшилася (Мирний, І, 1954, 63); Вона боялась, що п’яний чоловік почне зараз же неприємну розмову, а ще більше страшилася його важких кулаків (Шиян, Баланда, 1957, 49); // Полохатися. Чому від мене так ти утікаєш, Хлоє, Мов сарна молода, що в горах, боязка, Страшиться вітерця і тиші лісової І матері шука? (Зеров, Вибр., 1966, 270); * У порівн. Пліт несло швидко, але рівно, він лише ледь відчутно тремтів, наче страшився таємничої глибини і могутності супротивної течії (Голов., Тополя.., 1965, 258).
2. Відчувати занепокоєння, неспокій; побоюватися чогось. [Наталка:] Починаймо веселиться. Час нам сльози осушити; Доки лиха нам страшиться, Не до смерті ж в горі жити (Котл., II, 1953, 42); — Решта дороги — з гори, і коней тут ледве тримаєш. Навіть безсмертна Тетіда, мене дожидаючи в морі, Часом страшиться, щоб я стрімголов не упав до безодень (Зеров, Вибр., 1966, 313).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980. — Т. 9. — С. 759.