СТРАШИ́ТИ, шу́, ши́ш, недок., перех. і без додатка.
1. Своїм виглядом, своїми діями, великою силою, потужністю і т. ін. викликати, вселяти почуття страху, переляку; лякати. Колись він [Лев] скрізь страшив, тепер у верболозі, Як той горох, мовляли, при дорозі, Хіба не схоче хто, той тільки не вскубне (Гл., Вибр., 1951, 103); [Медвідь:] Пани тут всі навколо тільки Сави Чалого бояться, а наш брат їх ні краплі не страшить, так вже привикли всіх вважать за бидло! (К.-Карий, II, 1960, 233); Великий маховик з широким шківом гнав од себе вітер і, як завжди, страшив Зіньку (Шиян, Баланда, 1957, 20); // Своєю незвичністю, таємничістю і т. ін. вселяти страх, тривогу, занепокоєння. Певне, прийдеться попасти мені між акторщину [акторів] — страшить мене се, та що ж робить, може, хоч яку-небудь мою раду приймуть на увагу (Л. Укр., V, 1956, 246); Скільки оком кинеш — море!.. У чадрі воно з туману, тільки під берегом сріблом вилискує… І манить безвістю своєю, і страшить безкраєм… (Вишня, І, 1956, 162); // Викликати сполох; полохати.
2. Навіювати страх, застосовуючи певні засоби. З другого переруба кавалери раз по разу окликаються, страшать паннів [панн] то мишами, то лиликами, то жабами (Фр., IV, 1950, 260); Яким себе не пізнавав, як поглянув на воду в цебрику: опудище [опудало], людей страшити де в лісі (Ков., Світ.., 1960, 15).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980. — Т. 9. — С. 759.