СТРА́ЧЕНИЙ, а, е. Дієпр. пас. мин. ч. до стра́тити. — Не бійся, батьку, — може, він іще не страчений, може, нам удасться видобути його на волю (Фр., VI, 1951, 92); Майнула спочатку одна постать, за нею через деякий час з’явилась друга.. Здавалося, що це встають на Огневім полі страчені вранці політруки (Гончар, IV, 1960, 65); А прийде осінь золота, Щоб мужні, чесні, прості — Не марно страчені літа — Ішли до тебе в гості (Нагн., Зустрічі.., 1955, 58); // у знач. iм. стра́чений, ного, ч.; стра́чена, ної, ж. Людина, яку стратили, позбавили життя. Зв’язковий підійшов до страченого. Помалу підвів угору очі (Ю. Янов., І, 1954, 153); За кілька місяців після цього газети наводили його ім’я у довгому списку страчених на острові Макронісос (Жур., Опов., 1956, 227); // стра́чено, безос. присудк. сл. Глибокої осені дев’ятсот шостого року самосудом було страчено в Криничках Яреська Матвія (Гончар, І, 1959, 7).

Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980. — Т. 9. — С. 758.