СТОЇЦИ́ЗМ, у, ч.

1. Напрям у античній філософії, який вимагав свідомого підкорення людини пануючій у світі необхідності й приборкання своїх пристрастей. Одні філософи вбачали сенс буття в щасті (евдемонізм),.. в доброчесності (стоїцизм), інші — в пізнанні світу, служінні людям (Наука.., 11, 1972, 25).

2. перен. Стійкість, мужність у життєвих випробуваннях, здатність протистояти спокусам. Коли професорів гнів падає раптом і на нього, подає [Ляховський] усім приклад мовчазного стоїцизму (Шовк., Людина.., 1962, 299).

Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980. — Т. 9. — С. 725.