СТО́ЇК, а, ч.

1. Послідовник стоїцизму. — Важить зовсім не те, скільки прожив, а те — чи добре ти прожив!..Хто це висловив — не згадаю.. — Сенека це сказав колись, римлянин, стоїк, — відповів Омелько (Ільч., Козацьк. роду.., 1958, 293).

2. перен. Людина, яка стійко, мужньо переносить життєві випробування, протистоїть спокусам. Не з Макаром [хотілося поділитися радістю], що не зрозуміє й підійме на глум, і не з Яковом, суворим філософом і стоїком, що зразу визнає це за зраду товариству й осудить його (Вас., Вибр., 1950, 155); * У порівн. Скажіть-бо: хто не любить торта? Хіба ви можете байдуже на нього дивитись? ..Хвилина, друга, — ви ще змагаєтесь, як справжній стоїк (Мик., II, 1957, 51).

Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980. — Т. 9. — С. 725.