СТОЯЗИ́КИЙ, а, е, поет. Який має багато язиків. Над полум’ям червоним стоязиким Вже лагодить [солдат] похідний казанок (Нех., Під.. зорею, 1950, 135); // Утворений багатьма голосами, звуками (про галас, гомін і т. ін.). Природи гомін стоязикий Заполонив поля, гаї… (Дор., Тобі, народе.., 1959, 42); // Різномовний. В гомінливий, стоязикий порт Нас.. море принесло широке (Рильський, II, 1960, 19); Розкуються народи І побратаються в вольній сім’ї стоязикій (Забашта, Пісня.., 1961, 32).

Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980. — Т. 9. — С. 741.