СТОРЧУВА́ТИЙ, а, е.

1. Який різко видається вперед або вгору. Між… сторчуватими стіжками в танучих димах неквапно рухалися постаті бійців (Гончар, III, 1959, 218).

2. Який не лежить гладко, не прилягає щільно (про волосся); настовбурчений. Старий.. протер очі, зарослі сторчуватими бровами (Ле, Міжгір’я, 1953, 502).

Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980. — Т. 9. — С. 739.