СТОРУ́КО. Присл. до стору́кий. * Образно. Пітер.., наче зібравши всі сили, сторуко ухопив дерево за крихкий стовбур (Епік, Тв., 1958, 166); Весняним, шумом уцілілих дерев воно [село] тяглося сторуко до сонця (Цюпа, Три явори, 1958, 75).

Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980. — Т. 9. — С. 738.