СТОРОНИ́ТИСЯ, роню́ся, ро́нишся, недок., кого, чого, від кого — чого і без додатка.

1. Відходити набік, відступати, пропускаючи кого-небудь, даючи комусь дорогу. Він трохи не вдарився лобом об якогось бідолашного некрутика.., закричав: «Сторонись..!» (Мирний, І, 1949, 215); Влетіли в село. Зустрічні сторонились, даючи путь велосипедові (Десняк, Десну.., 1949, 216); У вулицю на галопі вривається кінний загін чеченців. Степан сторониться (Епік, Тв., 1958, 530); // Відхилятися, відсуватися і т. ін. від кого-, чого-небудь. Він обіймає її, а вона не дуже-то й сторониться від нього: не чужі ж вони тепер, а свати (Вільде, Опов., 1954, 29); — Ти до мене? — А до кого ж, Євдокиме? — посміхається жінка, сторонячись п’яного (Стельмах, І, 1962, 225).

2. перен. Уникати кого-небудь, виявляти небажання спілкуватися з кимсь. До матері [Катря] як нерідна дитина; від батька далеко сторониться… (Вовчок, І, 1955, 225); З усіх Артемових товаришів.. саме Гришка Орися найбільше сторонилася (Головко, II, 1957, 512); Дорош, розв’язавши торбинку, помітив відразу, що хлопці пообідали без нього.. «Стороняться. Нічого, звикнуть» (Тют., Вир, 1964, 143); // Уникати чого-небудь. Кращі люди, що сторонилися досі чиновного стану, як якої огиди, почали потроху посуватись, протовплюватись у нього, щоб не випустити з рук діла, не віддати його у другі — нікчемні (Мирний, III, 1954, 185).

Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980. — Т. 9. — С. 737.