СТОРОЖУВА́ТИ, у́ю, у́єш, недок.
1. неперех., у чому, на чому, біля чого, при чому і без додатка. Бути сторожем, виконувати обов’язки сторожа; сторожити. Літ п’ятнадцять він уже сторожує (Мирний, IV, 1955, 189); Тридцять дев’ять років сторожував він у школі (Коп., Тв., 1955, 289); Він просто зрадів, коли його призначили сторожувати на буряках (Кучер, Трудна любов, 1960, 124); Дядько Семен протягом десяти років сторожував біля тракторів… (С. Ол., З книги життя, 1968, 126); Лукина сторожувала вночі при будинку відпочинку (Вол., Місячне срібло, 1961, 325); Як пан Рудий узявся будувати.. млина, Денис найнявсь тоді при нім сторожувати (Рильський, Поеми, 1957, 259).
2. перех. і неперех., розм. Стежити за безпекою кого-, чого-небудь, охороняти, стерегти когось, щось. Магазини треба було сторожувати надворі, цілу ніч на пломбу дивитися (С. Ол., З книги життя, 1968, 45); Олімпіада взяла кендюха й повісила.. в коморі, наказавши улюбленому псу: «Терпеливо сторожуй!..» (Ковінька, Кутя.., 1960, 32); // Уважно стежити за ким-, чим-небудь, підстерігати когось, щось. Наче найнявся [Плачинда] сторожувати за нею (Стельмах, І, 1962, 473); * Образно. Два дуби сторожували поле (Перв., І, 1958, 240).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980. — Т. 9. — С. 735.