СТОРОЖИ́ХА, и, ж., розм.

1. Дружина сторожа. На голос дзвінка вибіг сторож, за ним сторожиха (Фр., VI, 1951, 414).

2. Жін. до сто́рож. — Невже-таки ви зовсім безпритульна людина, така, як я? — сказала церковна сторожиха (Н.-Лев., IV, 1956, 277); У школу він прийшов перший. Довелося навіть почекати на ганку, доки сторожиха відімкнула двері (Донч., IV, 1957, 66).

Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980. — Т. 9. — С. 734.