СТОРИ́ЦЕЮ, присл., книжн. У багато (буквально — у сто) разів більше. — Яка твоя вина?.. Нема на тобі вини! Ти викупив її… сторицею викупив… (Мирний, IV, 1955, 48); Добрі хазяї не шкодують грошей на капітальне будівництво, все це сторицею окупиться (Чаб., Тече вода.., 1961, 23); За нашу працю все в нас єсть: Сторицею земля нам родить! (Нех., Дивлюсь.., 1949, 25).

◊ Віддя́чувати (віддя́чити, спла́чувати, сплати́ти, плати́ти, заплати́ти і т. ін.) стори́цею — те саме, що Відпла́чувати (відплати́ти) стори́цею (див. відпла́чувати). [Куліш:] Здогадливій людині я віддячу сторицею… за послугу… (Голов., Близьке.., 1948, 271); Прийди та подивися, яку я терплю муку люту… Віддяч їм за мене сторицею (Мирний, IV, 1955, 75); — Сплатять, Галю, сторицею сплатять! — Партизан примовк, голосно ковтнувши слину (Ле, Право.., 1957, 157); За поля наші красні-прекрасні, За веселії зорі непогасні Ми сторицею платим ще й доплатим Лиходіям-злодіям проклятим (Рильський, І, 1946, 306); Відпла́чувати (відплати́ти) стори́цею див. відпла́чувати.

Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980. — Т. 9. — С. 733.