СТО́ПІНГ, а, ч. Камера в гірських породах, в якій обвалюють з уступів руду. [Валя:] Добувати руду у старій шахті небезпечно. Вона аварійна. [Данило:] Вироблений стопінг. Пустота — більш як тридцять тисяч кубометрів (Мокр., П’єси, 1959, 226); Дільниця мала ще й «резервні» — чотирнадцятий і вісімнадцятий стопінги (Ле, С. Голубар, 1950, 49).

Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980. — Т. 9. — С. 731.