СТО́ПТАНИЙ, а, е.

1. Дієпр. пас. мин. ч. до стопта́ти. На дощенту витолоченій і стоптаній на багно галявині темною горою височів Бутень [тур] (Загреб., Диво, 1968, 79); Електрична лампочка.. кидала яскраве світло на стоптаний перед складом сніг (Багмут, Служу Рад. Союзу, 1950, 43); Хто з людей не встиг вихопитись на гору.., той попадає на роги і під ноги бидлові і конає, стоптаний в болоті (Л. Укр., II, 1951, 209); Обізвавсь Тарас Трясило Гіркими сльозами: «Бідна моя Україно, Стоптана ляхами!» (Шевч., І, 1963, 42); Перед очима старої промайнула — крізь давнину літ — ядуча курява далеких доріг, стоптаних її босими ногами (Жур., Вечір.., 1958, 393); // у знач. прикм. Поникли голови козачі, Неначе стоптана трава (Шевч., II, 1963, 51); Пасли [хлопчики] свою худобу неподалік від села на вигорілій, стоптаній толоці (Цюпа, Три явори, 1958, 3); Під Москвою ми відкидаємо катів, і багряніють кров’ю злою полотна стоптаних снігів (Сос., II, 1958, 184); Почуття страшної образи й болю за стоптану любов стихійно охоплює її (Збірник про Кроп., 1955, 265); Чумарчина в дірках на йому, картуз аж рудий — виношений такий, — коліна позалатувані, чоботи стоптані… (Тесл., З книги життя, 1949, 3); Оксана дивиться на свої ноги в стоптаних балетках (Кучер, Голод, 1961, 423); // сто́птано, безос. присудк. сл. Всі шляхи на Україні Стоптано та збито (Перв., II, 1958, 171).

2. у знач. прикм., перен., розм. Те саме, що немолоди́й. — Чого заманулося? паничів! — усміхнулась Зайчиха.. — Та хоч би який стоптаний, — жартує Параска (Мирний, IV, 1955, 102).

Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980. — Т. 9. — С. 732.